kiss you, 51 - 1 августа 2009 01:22

чомусь вже дуже давно стоїть м’яка, якась післядощова погода..
сьогодні – так особливо.. і увесь день, і вечір.. і навіть зараз, коли вже ніч..
а робота сьогодні – це нерви, це потреба влаштувати скандал
і невиконане бажання всіх послати якомога далі.
скандалу не було, було цивілізоване вирішення питань..
а насправді – ми знов розіграли звичайну огидну гру..
пам’ять краплинами думок стомлено оточує свідомість..
я збираю до купи всі свої гріхи та спокути, і йду собі на вулицю дихати нічним повітрям.
погода і настрій все такі ж хмарні та вологі..
і все такі ж неправдиво чорні дерева з дуже набухлими стволами та гілками,
прикрашеними краплинами замість бруньок..
і земля, як і дерева, вже втомилась збирати вологу..
вона більш не може її приймати.. вона набралася її до не схочу..
неподалік все ще шалено вирує місто, а навкруги мене –
якась дивна тиша, що зараз найприємніша мені за всі голоси і мелодії..
вона заколисує мою свідомість до стану напівдрімоти навіть коли я йду.
а я йду, йду і йду. тихо йду собі мокрим асфальтом вже сонних вулиць,
а вогке повітря настирливо шепоче мені що життя – це зовсім не поезія..
це буденна проза..
це прісна рутина.
але ж я знаю, що один справжній суддя подій – це час.
тільки він знає де істина..
і лише він в змозі керувати нашою пам’яттю – що стерти, а що залишити.
і тому я не буду просити порад у дощу, що ховається у повітрі,
нехай сьогодні він мене буде лише слухати.


29.01.09 03:55

• 
• 
•