Наверх
Sachiko, 35 - 11 марта 2008 01:04
Все
я не відчую без неї світла.
як довго дивитимемось в небо ,
и ми не маем кохання.
нехтуючи почуттями зраджуемо і насолоджуемося смаком нашої крові.
неначе веселка бье у вії,
як щур шукае дорогу наволю.
прагнення незнати любові,
наше сумлиння.
Але вона не прийде,
вона занатто любить світло, щоб боятися вогню.
І рознесе вітер те , що залишится від неї.
Але я буду чекати до самої смерті.
І не піддамся зіркам.
Я непобачу світла її очей,
і не почую клічь її кохання.
Я буду ненавидіти весь світ,
і себе за те, що вона спокусіла мене і забрала мое життя.
Добавить комментарий
Комментарии: 1
Блукають дивні почуття у цьому стомленому місті.
І вже від лірики тоншить, думки ж лишаються на місті.
По тихій вулиці іду, навколо геть нема нікого,
Агов, та де ж поділись всі? Лиш ліхтарі горять довкола.
Замріяний новим життям, закутий думкою про долю.
Хотів знайти був сенс життя, та все звелося до нічого.
Немов у жовтому тумані я йду вперед, куди не знаю,
На мокрім сірім тротуарі лишаючи німі сліди.
І знов болить вже голова, від всих думок незрозумілих.
І від питань, що у житті не мають відповіді силу.
Отже, лишається лиш йти, важливо не стоять на місті,
Мій шлях боротиме думки, думки, що народились в місті.
І вже від лірики тоншить, думки ж лишаються на місті.
По тихій вулиці іду, навколо геть нема нікого,
Агов, та де ж поділись всі? Лиш ліхтарі горять довкола.
Замріяний новим життям, закутий думкою про долю.
Хотів знайти був сенс життя, та все звелося до нічого.
Немов у жовтому тумані я йду вперед, куди не знаю,
На мокрім сірім тротуарі лишаючи німі сліди.
І знов болить вже голова, від всих думок незрозумілих.
І від питань, що у житті не мають відповіді силу.
Отже, лишається лиш йти, важливо не стоять на місті,
Мій шлях боротиме думки, думки, що народились в місті.